www.rutakedown.ru

Не кожен довірливий прихожанин зможе відстежити, як його розум під час «духовного спілкування» у храмі МП по черзі атакують три кити пропаганди. Механізми зомбування, які використовуються в російській церкві, чудово описані в статті, котра вийшла в "Україні Молодій" ще в 2004 році. З того часу нічого не змінилося. Публікуємо зі скороченнями.
Храм на пропагандi
Як iз простих мирян «виховують» фанатиків російського панславізму
АВТОР: Олесь БЕЗВЕРШЕНКО
Кит перший: канонічність
Людина, яка знайшла Бога в православ'ї, рано чи пізно поставить перед собою запитання про розколи в цій гілці християнства. Істини за межами ортодоксальної церкви нібито не існує. Як гласить Символ Віри, Церква мусить бути «єдина». А якщо в нас їх три, значить, котрась із них несправжня, отже, від лукавого. Тоді й таїнства — суть церковного життя — там не дійсні.
За канонами РПЦ (а це для православного все-одно, що статут для солдата), право називатися православним має винятково Московський патріархат, бо надати автокефалію Українській церкві може тільки Церква-мати. Це — закон.
Під Церквою-матір'ю в даному випадку мається на увазі та структура, в підпорядкуванні якої помісна церква перебувала останні роки. А що було колись і яким чином Українська церква потрапила під юрисдикцію Московського патріархату — не має значення.
А якщо враховувати проголошену Москвою анафему Філарету... Візьмімо десяте правило апостолів: «Если кто с отлученным от общения церковного помолится, хотя бы то было в доме: таковой да будет отлучен».
На таких прикладах «виховують» інтелектуальних прихожан парафій Московського патріархату. Менш освічених просто залякують: тільки спробуй помолитися з філаретівцем, чи, помилуй Боже, зайти до них у храм — гріх! Там же — престол сатани!
Наприклад, монахи Почаївської лаври (на Волині проблема розколу особливо гостра) часто запитують у сповідників: а ти до Філарета не ходиш? Якщо так — то висповідайся. А якщо ще й визнаєш УПЦ КП, то навіть сповідатися не можна!
Така практика набагато дієвіша, аніж переконування панотців з УПЦ КП про потребу незалежної церкви в незалежній державі. Вона ґрунтується на віронетерпимості, а нетерпимість — на «беззаперечній істинності православ'я». «Неможливо спастися, якщо ти — не православний, а не спасешся — потрапиш до пекла». Як тут не боятися? УПЦ КП залишається одне — просвіщати.
Кит другий: віра
Психічний стан людини, яка, беручись за непосильні для неї духовні практики, втрачає глузд, святі отці називають «прєлєстю». Отці вважають, що таким чином мирянин або монах розпалює свою гординю й потрапляє до рук лукавого.
У стані «прєлєсті» людині здається, що вона обрана, що досягла неабияких духовних висот. Нині в російському православ'ї акцент на боротьбі з «прєлєстю» особливий. Та, з іншого боку, складається враження, що там людей навмисне доводять до екзальтованого, фанатичного сприйняття своєї віри.
Нерідко можна спостерігати, як віруючі ведуть монаший спосіб життя, не будучи монахами. Такий стан багато в чому спричиняє література, яку поширюють в УПЦ МП. Самі по собі «батюшки» — це абсолютні авторитети (що, до речі, не характерно для традицій українського православ'я), проте і вони не змогли б утримати новоспечену паству великих міст без відповідних друкованих видань.
І от звичайні прихожани читають твори святих отців, призначені для монахів, дуже часто за порадою свого «батюшки». Візьмімо твір ігумена гори Синайської «Лєствіца», один iз найпопулярніших серед тих, хто прагне потрапити до Царства Божого. Багато хто сприймає його як догму, як неухильний дороговказ, навіть не замислюючись, що він написаний для монахів четвертого-шостого століть нашої ери.
Те ж можна сказати про середньовічні «Поучения і посланія преподобного отца нашого Авви Дорофея», чи «Повчання оптинських старців» ХІХ століття. Начитавшись таких книжок, людина бачить смертельний гріх у найбуденнішому — сходити в гості, в кіно, подивитися телевізор (це ж — «чорт у хаті»), почитати світську літературу (не приведи Боже Толстого — він же "анафемствуваний"), зайти до кав'ярні.
Залишається втікати від світу цього, бо тут «усюди панує лукавий». І тисячі людей уперто борються з ідентифікаційними кодами й жахаються комп'ютерів. Людина впадає в ефемерну боротьбу з дияволом і спокусами, яку намагається вести щохвилини за допомогою молитви.
Траплялися випадки, коли в людей на ґрунті цього починала розвиватися психічна хвороба. Окрім цього, майже всі священики МП радять прихожанам частіше причащатися.
А приготування до причастя означає кілька днів посиленої молитви, строгого посту й копання в собі. А що буде, коли причащатися щонеділі (є й такі прихожани)? Стаєш святим. Або ж невиліковним фанатиком.
На перший погляд, таке посилене воцерковлення здається корисним для духовного життя. Але його мета, про яку не розповідають віруючим, інша — зафіксувати у свідомості переконання: «Помру, але не відступлюся від істинного канонічного православ'я, яке, звичайно, тільки тут — в УПЦ МП. Тут мене всьому навчили, тут розказали, що ніхто, окрім православних, не спасеться, і якщо відступлюся — то вічно горітиму в пеклі».
Віруючий, таким чином, відчуває себе «захисником Христа». А враховуючи, що ті, хто належить до інших конфесій, «тільки думають, що вірять у Бога, а насправді служать сатані», то є від кого захищати: філаретівці, католики, протестанти, мусульмани — «вокруг одні врагі».
Щоправда, і до них можна нести Слово Боже, однак у «православних» це виходить ще страшніше, ніж у протестантів. Вони полюбляють лякати слухачів описами пекельних мук і картинами останніх днів світу.
Який результат? У сім'ях — конфлікти, бо рідні стурбовані, коли дитина, жінка або чоловік замкнуті й подумують кинути роботу (бо вона «небогоугодна») і податися в монастир.
В одній православній газеті опублікували статтю «Помогите: у меня жена православная». Чоловік скаржився на те, що жінка нав'язує свою релігійну поведінку близьким. Щоразу, коли до чоловіка навідувалися друзі, жінка негайно після цього кропила хату свяченою водою. Такий стиль життя нагадує сектантство з характерним відтінком середньовіччя.
Ще цікавий аспект: екзорцизм (вигнання духів, народна назва — вичитка). Вичитка в самозванця (здійснювати її мають право лише загартовані десятиліттями монастирського життя люди) часто призводить до невиліковних психічних розладів. А таких самозванців в УПЦ МП чимало.
Скажімо, в київському храмі при Центральній клінічній лікарні бісів довгий час виганяв звичайний священик, колишній капелан УНСО, що перейшов до Московського патріархату. Можна було спостерігати, як люди впадають у незрозумілий транс, виють, гарчать. Мабуть, тому храм користується у «вірних» великою популярністю.

Московський патріархат веде свою паству на Київ
.

Рейтинг: 
0
Голосов пока нет

Добавить комментарий

CAPTCHA
This question is for testing whether or not you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
CAPTCHA на основе изображений
Введите символы, которые показаны на картинке.

Наши пользователи

Аватар пользователя Marinka
Аватар пользователя Zak2009
Аватар пользователя Kreams
Аватар пользователя Avgustina
Аватар пользователя Anne
Аватар пользователя Kots

Интересное

Актриса записала видео в костюме ракообразного…Все мы привыкли к тому, что Любовь Толкалина – женщина с изюминкой. Ей не слабо прыгнуть в реку полностью обнаженной и поделиться снимком со всем миром или сфотографироваться на пляже голышом, прикрывшись лишь тоненьким шарфиком.На безумства актрисы в стиле ню поклонники уже реагируют спокойно. Но на этот раз актриса, кажется, превзошла саму себя. Она нарядилась креветкой!Да, зрение нас не подвело. Любовь Толкалина предстала перед поклонниками в образе креветки. Причем креветка в ее исполнении разгуливала по кухне и жадно поедала кексы.«Кто тут лю...